Домашнє насильство: кого і за що карає закон?
Що таке «домашнє насильство», згідно із законом?
Домашнє насильство – дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Якщо раніше домашнім насильством вважались інциденти у подружжі, то тепер розширюється коло осіб. До нього тепер відносять колишнього чоловіка/дружину, громадянські шлюби (спільне проживання без реєстрації). Розширене коло осіб, яких визнають кривдниками: прийомні батьки, особи, які спільно проживають чи проживали в одній родині, рідні брати, сестри, опікуни й інші родичі – дядько, тітка, племінниці, двоюрідні брати, сестри, двоюрідні дідусі та бабусі.
Що розуміти під економічним та психологічним насильством?
Під економічним насильством в законі значиться умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство, відповідно до закону, – це словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
Дуже часто про психологічне насильство кажуть, що «це просто сварка», «це просто ревнощі» і «це нормально», але це ненормально. Те, що принижує честь та гідність особи, це і є насильство.
Доводити такі види насильства можна через свідків (сусідів, родичів) і викликаючи поліцію.
Чи можуть за це посадити у в’язницю?
Так, але через рік.
Якщо раніше за домашнє насильство була виключно адміністративна відповідальність, то тепер вводиться кримінальна відповідальність окремим законом, який теж вже підписав президент. Ця норма набуде чинності лише з січня 2019 року, оскільки потрібен приблизно рік для того, щоб навчити працівників поліції, суддів та прокурорів працювати із цією проблемою.
За кожен з видів насильства передбачена різна відповідальність.
Якщо узагальнити, покарання можуть бути такі: громадські роботи на строк від 150 до 240 годин, арешт на термін до шести місяців, обмеження волі на термін до п’яти років або позбавлення волі на термін до двох років.
Позбавлення волі – це за систематичне вчинення насильства, за насильство щодо дітей, особливо малолітніх.
Отже, криміналізація ще не діє, але решта вже має застосовуватись на практиці, згідно із новим законом.
Якщо цей кривдник живе поруч, хто тут допоможе?
Закон передбачає можливість відокремити кривдника від жертви. Для цього є: терміновий заборонний припис і обмежувальний припис.
Заборонний припис виноситься Національною поліцією як реакція на факт домашнього насильства, виноситься терміново, діє до 10 днів, але його можна продовжити через суд до півроку. Обмежувальний припис діє від 1 до 6 місяців, і його видає лише суд.
Кривднику забороняють перебувати в місці спільного проживання, навіть якщо це його помешкання, обмежують спілкування із постраждалою дитиною, забороняють наближатися на певну відстань до роботи, місця проживання.
Хтось же має врешті кудись подітися зі спільного житла?
Згідно із законом, існує вимога про збільшення кількості притулків для постраждалих від домашнього насильства. Загалом вони існують в кожному регіоні Україні, але в деяких випадках це – притулки на базі громадських організацій, і там критично не вистачає місць.
А дитина може поскаржитися на насильство?
Так, цілком.
За 2017 рік в поліцію надійшло понад 120 тисяч звернень, які стосуються домашнього насильства, і 1,5 тисячі з них – від дітей.
Щодо дітей – вони тепер вважаються жертвою насильства й у тому разі, якщо були присутні при таких сценах вдома.
До того ж, вчителі, медсестри, лікарі повинні будуть повідомляти в поліцію про підозри, що щодо дитини вчиняється насильство.
То виховання дитини ременем – це насильство?
Так, бо насильство – це те, що принижує честь та гідність людини, а побої – це приниження, роз’яснює гостя програми.
Дитина може звернутися до поліції із скаргами – і тоді з’ясовувати, чи є вона постраждалою, мають психологи.
Якщо дитина маленька, то з нею має працювати психолог і визначати, чи дійсно до неї застосовується насильство, чи дитину б’ють або знущаються, чи той факт, що її змушують вчити математику, вона вважає насильством.
І це все запрацює?
Подібні норми запроваджуються у багатьох демократичних країнах та застосовуються міжнародним правом, втім, як це буде працювати в українських реаліях, поки що невідомо. Жодного механізму впровадження закону наразі не існує, зазначає речниця організації «Ла Страда – Україна».
До того ж, впровадження закону вимагає додаткових коштів: створення притулків, додаткових «гарячих ліній», створення Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства, розробки соціальних програм для постраждалих тощо. В бюджеті на 2018 рік таких коштів не передбачено, пише «Україна молода».
Правозахисні організації планують стежити за виконанням норм закону та ініціювати зміни в законодавстві у разі потреби.
