Інформація від ГУ ДФС у Запорізькій області

Дата: 07.06.2019 11:39

Кількість переглядів: 354

Ліцензування зберігання пального: новації з 01.07.2019 року

Законом України від 23.11.2018 № 2628 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни, зокрема, до Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», відповідно до яких з 01.07.2019 запроваджується ліцензування діяльності усіх суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво, зберігання, оптову та роздрібну торгівлю пальним.

Так, з урахуванням зазначених змін, відповідно до ст. 15 Закону № 481 оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб’єкти господарювання отримують ліцензії на зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п’ять років.

Річна плата за ліцензію на право зберігання пального встановлюється в розмірі 780 гривень.

Суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

- підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

- підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

- суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Ліцензія видається за заявою суб’єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб’єкт господарювання має намір одержати ліцензію (зокрема, зберігання пального).

Для отримання ліцензії на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об’єкта в експлуатацію, цільове призначення якої відповідає заявленій діяльності;

- акт вводу в експлуатацію об’єкта або акт готовності об’єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об’єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об’єктів у місці зберігання пального, необхідних для зберігання пального;

- дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Копії таких документів не подаються у разі їх наявності у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право зберігання пального.

У разі якщо зазначені документи видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об’єкта.

Задекларовані суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору необхідно сплатити до 1 серпня

Фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій нею податковій декларації про майновий стан і доходи.

За несплату узгодженої суми грошового зобов’язання за наслідками поданої річної декларації про майновий стан і доходи, платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу.

Крім того, після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання нараховується пеня.

Зазначена норма визначена п.п. 126.1. ст. 126, п.п. 129.1.3 ст. 129, п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу.

Роботодавець компенсує працівнику придбання товарів (послуг) за рахунок власних коштів: особливості оподаткування в Узагальнюючій податковій консультації

Наказом МФУ від 26.04.2019 №181 затверджено «Узагальнюючу податкову консультацію щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором суми доходу, виплаченого роботодавцем працівнику за товари (роботи, послуги), що були придбані таким працівником за рахунок власних готівкових коштів».

У разі, якщо придбання товарів (робіт, послуг) здійснюється в рамках трудових обов'язків працівника, то незалежно від того, чи видані кошти під звіт, чи витрачені з такою метою власні кошти працівника, які потім відшкодовані роботодавцем, такі відносини слід розглядати з урахуванням вимог законодавства про працю.

У разі придбання працівником за власні готівкові кошти або з використанням власних платіжних карток товарів для потреб підприємства, використання власних коштів у відрядженні, подається Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затверджений наказом МФУ від 28.09.2015 № 841 (у редакції від 10.03.2016 № 350).

Якщо керівник підприємства підтвердив доцільність та обґрунтованість здійснених працівником витрат та затвердив зазначений Звіт, у бухгалтерському обліку відображається зобов'язання перед підзвітною особою, визнане підприємством, за кредитом субрахунку 372 "Розрахунки з підзвітними особами" рахунку 37 "Розрахунки з різними дебіторами".

Отже, у разі дотримання вимог щодо підтвердження роботодавцем доцільності та обґрунтованості здійснених працівником витрат у зв'язку з виконанням дорученої йому роботи (трудової функції), виплачена сума компенсації за придбані товари (роботи, послуги) за рахунок власних коштів на користь роботодавця не є доходом для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором.

Зміни до  Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами

27 квітня 2019 року  набула чинності постанова КМУ від 24.04.2019 № 363 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Постановою КМУ №363  внесено такі зміни:

- за результатами фінансово-господарської діяльності, починаючи з 01.01.2019, частина чистого прибутку (доходу) визначається у розмірі 90%  для підприємств, обсяг чистого прибутку яких фактично у відповідному звітному періоді становить більше 50 млн гривень, і   50% – для інших підприємств.

- частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Отже, державні унітарні підприємства та їх об’єднання, починаючи з І кварталу 2019 року, розраховують платіж за підсумками фінансово-господарської діяльності наростаючим підсумком залежно від обсягу чистого прибутку підприємства за відповідний звітний період:

• у розмірі 50% – якщо обсяг чистого прибутку становить   50 млн грн та менше,
• у розмірі  90 % – при досягненні обсягу чистого прибутку більше  50 млн гривень.

При цьому підприємства, обсяг чистого прибутку яких за підсумками фінансово-господарської діяльності за І квартал 2019 року склав 50 млн грн та менше, але перевищить такий обсяг у будь-якому наступному звітному періоді, повинні розрахувати наростаючим підсумком з початку року та сплатити до бюджету частину чистого прибутку (доходу) у розмірі 90%.

Підприємства, у яких обсяг чистого прибутку за підсумками фінансово-господарської діяльності не перевищує 50 млн грн, сплачують частину чистого прибутку (доходу) до бюджету за ставкою 50%.

Враховуючи, що частина чистого прибутку (доходу), що відраховується за підсумками фінансово-господарської діяльності за І квартал 2019 року, сплачується до бюджету у ІІ кварталі 2019 року, така сума відображається в податковій декларації з податку на прибуток підприємств та впливає на показники фінансової звітності за півріччя 2019 року.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу)  разом з фінансовою звітністю подається державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

За підсумками фінансово-господарської діяльності за І квартал 2019 року граничний строк подачі платниками податкової декларації з податку на прибуток підприємств та Розрахунку разом з фінансовою звітністю припадає на 10 травня, строк сплати – на 20 травня цього року.

У разі якщо платник частини чистого прибутку (доходу) розрахував частину чистого прибутку та подав розрахунок згідно з Порядком в редакції, чинній до 27 квітня 2019 року, такий платник має подати новий Розрахунок (до спливу терміну його подання), в якому відобразити нарахування частини чистого прибутку відповідно до вимог постанови № 363.

Якщо уточнення показників Розрахунку за І квартал 2019 року на виконання вимог постанови № 363 здійснюється після спливу терміну його подання, платник подає уточнюючий Розрахунок за такий звітний період, в якому зазначається сума збільшення (зменшення) частини чистого прибутку (доходу), що виникає відповідно до вимог постанови № 363.

Враховуючи, що формою Розрахунку не передбачено проведення уточнень, платник податку має право самостійно здійснити відмітку «уточнюючий».

Крім того, п. 2 постанови № 363 визнано такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України (згідно з переліком), якими надавались преференції щодо розміру нормативу відрахувань  частини чистого прибутку (доходу) окремим підприємствам.

З 1 січня 2019 року преференції щодо розміру нормативу відрахувань  частини чистого прибутку (доходу) залишились лише для певних підприємств.

Отже, підприємства, яким з 01.01.2019 постановою № 363 скасовано особливості відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу),  починаючи з  І  кварталу 2019 року, розраховують платіж за підсумками фінансово-господарської діяльності залежно від обсягу чистого прибутку підприємства  за відповідний звітний період наростаючим підсумком у розмірі 50% – якщо обсяг чистого прибутку становить 50 млн грн та менше, а при досягненні обсягу чистого прибутку більше ніж 50 млн грн – у розмірі 90%.

Зазначені норми роз’яснені листом ДФС України  від 08.05.2019 р. № 14809/7/99-99-15-02-01-17.

Законом України від 23.11.2018 № 2628-VIIІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни  у частині визначення платників, які справляють екологічний податок за викиди двоокису вуглецю, і ставок податку.

Так, п. 240.7 ст. 240 ПКУ визначено, що не є платниками екологічного податку за викиди двоокису вуглецю суб’єкти, зазначені у п. 240.1 ст. 240 ПКУ, якими здійснюються такі викиди в обсязі не більше 500 тонн за рік.

У разі якщо річний обсяг викидів двоокису вуглецю перевищує 500 тонн за рік, суб’єкти зобов’язані зареєструватися платниками податку у податковому (звітному) періоді, в якому відбулося таке перевищення. Такі платники зобов’язані скласти та подати податкову звітність, нарахувати та сплатити податок за податковий (звітний) період, в якому відбулося таке перевищення, у порядку, передбаченому ПКУ.

Разом з тим п. 242.4 ст. 242 ПКУ встановлено, що база оподаткування податком за викиди двоокису вуглецю за результатами податкового (звітного) року зменшується на обсяг викидів у розмірі 500 тонн за рік.

Отже платникам податку, у яких у 2019 році розрахунковий, сумарний за всіма стаціонарними джерелами, обсяг викидів двоокису вуглецю:

- не перевищує граничний обсяг викидів – подати до контролюючого органу за місцезнаходженням стаціонарного джерела забруднення заяву про відсутність у звітному році об’єкта оподаткування викидів двоокису вуглецю із додатком розрахунку оцінки обсягів таких викидів;

- перевищує граничний обсяг (500 тонн) – зареєструватися платником податку за викиди двоокису вуглецю та подати до контролюючого органу за місцезнаходженням стаціонарного джерела забруднення заяву про звітний період, у якому планується виникнення об’єкта оподаткування викидів двоокису вуглецю, із додатком розрахунку оцінки обсягів таких викидів.

При цьому платники декларують податкові зобов’язання за викиди двоокису вуглецю в частині обсягів викидів, що перевищують граничний обсяг, починаючи із звітного (податкового) періоду, в якому досягнуто граничний обсяг таких викидів.

Зазначена норма роз’яснена листом ДФС України від 26.04.2019 №13932/7/99-99-12-03-04-17.

Міністерством фінансів України наказом від 26.04.2019 № 182 «Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року № 11» внесено зміни до наказу від 14.01.2011 № 11 «Про бюджетну класифікацію».

Зокрема, згідно змін класифікацію доходів бюджету доповнено такими позиціями:

22013100 – Плата за ліцензії на виробництво пального;

22013200 – Плата за ліцензії на право оптової торгівлі пальним;

22013300 – Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним;

22013400 – Плата за ліцензії на право зберігання пального.

За яких умов необхідно з 01.07.2019 року реєструватись платником акцизного податку при зберіганні пального?

З 01.07.2019 р. у новій редакції буде викладено визначення акцизного складу та розпорядника акцизного складу, а також визначення реалізації пального.

Акцизним складом є приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального (п.п. 14.1.6 «б» ст. 14 Податкового кодексу).

Не вважатиметься акцизним складом, зокрема, приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 м3, а суб’єкт господарювання (крім платника єдиного податку 4-ї групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 м3 (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Розпорядником акцизного складу визначено, зокрема, суб’єкта господарювання - платника акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу (пп. 14.1.224 ст. 14 ПКУ).

При цьому з 01.07.2019 р. відповідно до п.п. 14.1.212 ст. 14 ПКУ реалізацією пального або спирту етилового вважатимуться будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

-           до акцизного складу; до акцизного складу пересувного;

-           для власного споживання чи промислової переробки;

-       будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

-           у споживчій тарі ємністю до 5 л (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

-           при використанні пального, з якого сплачено акцизний податок, виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки суб’єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу.

Якщо  підприємство має ємності для зберігання пального, об’єм яких перевищує 200 м3 (що не відповідає умовам, за яких таке приміщення або територія, на яких розміщено такі ємності, не є акцизним складом), то розпорядником акцизного складу визначено суб’єкта господарювання - платника акцизного податку, який здійснює зберігання пального.

 Як наслідок, якщо підприємство лише зберігає пальне виключно для потреб власного споживання, то воно є розпорядником акцизного складу - платником акцизного податку і має реєструватися платником акцизного податку з реалізації пального.

З 01.07.2019 р. встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 грн.

Платники податку зобов’язані з 01.05.2019 р. до 01.06.2019 р. зареєструвати в системі електронного адміністрування реалізації пального (далі — СЕАРП) усі акцизні склади, розпорядниками яких такі платники податку будуть станом на 01.07.2019 р.

Суб’єкти господарювання, які відповідатимуть визначенню платників податку з 01.07.2019 р., зобов’язані до 01.07.2019 р. зареєструватися платниками податку та зареєструвати в СЕАРП усі акцизні склади, розпорядниками яких такі платники податку будуть станом на 01.07.2019 р. (п. 22 підрозділу 5 розділу ХХ ПКУ).

Яка неоподатковувана сума добових для відряджень

До оподатковуваного податком на доходи фізичних осіб доходу платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, не включаються витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням (добові):

- у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження,

- для відряджень за кордон - не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим НБУ, в розрахунку за кожен такий день (п.п. 170.9.1  ст. 170 Податкового  кодексу України).

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII визначено, що мінімальна заробітна плата з 01 січня 2019 року  становить  4173 гривні.

Отже, в 2019 році неоподатковувана податком на доходи фізичних осіб сума добових для відряджень у межах території України складає  417,3 грн.

Нагадуємо, що суму витрат на відрядження державних службовців та інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами та установами, які повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, встановлено у додатку 1 до постанови КМУ від 02.02.2011 року № 98 від  у такому розмірі:

-  60 грн. -  у разі відряджень по Україні

- в конкретних сумах (виражених у доларах США) залежно від країни відрядження - для закордонних відряджень.

При цьому сума збільшення розміру добових витрат на відрядження понад встановлені норми включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та, відповідно, відображається в податковому розрахунку за ф. 1ДФ як додаткове благо.

Оподаткування податком на доходи фізичних осіб подарунків

З метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається вартість дарунків (а також призів переможцям та призерам спортивних змагань) - у частині, що не перевищує 25% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, за винятком грошових виплат у будь-якій сумі.

Статтею 8 Закону України "Про державний бюджет на 2019 рік" від 23.11.2018 р. № 2629 –VІІІ, з 1 січня 2019 року мінімальний місячний розмір заробітної плати становить 4173 грн.

Отже, якщо в 2019 році вартість подарунка, який надається юридичною особою фізичній особі, не перевищує 1043,25 грн. (4173 грн. х 25%), то його вартість не є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Якщо вартість подарунка у 2019 році перевищує 1043,25 грн., то сума такого перевищення оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18%, та військовим збором за ставкою 1,5%.

Сума доходу у вигляді дарунків, у частині, що не перевищує 25% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), за винятком грошових виплат у будь-якій сумі (у 2019 році – 1043,25 грн.), у Податковому розрахунку за формою №1ДФ відображається за ознакою доходу «160».

Зазначена норма визначена п.п.165.1.39 ст. 165 Податкового кодексу України (з урахуванням змін, внесених Законом України №2628 від 23.11.2018)

Ліцензування роздрібної торгівлі пальним. Зміни з 01.07.2019

Законом України від 23.11.2018 № 2628 внесено зміни до Закону України від 19.12. 1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» відповідно до якого з 01.07.2019 запроваджується ліцензування діяльності усіх суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво, зберігання, оптову та роздрібну торгівлю пальним.

Відповідно до ст. 15 Закону № 481 (у редакції Закону №2628) роздрібна торгівля пальним може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб’єкта господарювання терміном на п’ять років.

Річна плата за ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним становить 2000 гривень на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним справляється щорічно і зараховується до місцевих бюджетів згідно із законодавством.

Ліцензія видається за заявою суб’єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб’єкт господарювання має намір одержати ліцензію (зокрема, роздрібна торгівля пальним).

Суб’єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.